Що таке «поліванівка» і чому вона впливає на переклад
463Фонетичний принцип проти транслітерації: мовна дуель у перекладі
Останнім часом в українському просторі активно обговорюється тема принципу перекладу японських слів українською мовою — фонетичний принцип чи транслітерація.
Фонетичний принцип відтворення іншомовних слів передбачає максимально точну передачу їхнього звучання, враховуючи особливості вимови як у мові-джерелі, так і в мові-адресаті. Перекладач у цьому випадку орієнтується на те, як слово звучить в оригіналі, і записує його українськими літерами так, щоб передати цю вимову. Простіше кажучи: «як чуємо — так і пишемо».
Транслітерація, своєю чергою, зосереджується на передачі букв однієї писемності літерами іншої, з меншим акцентом на точності звучання. Тут головне — зберегти графічну форму слова, а не його вимову. Тобто: «як бачимо — так і пишемо».
Яскравим прикладом транслітераційного підходу в японсько-українському контексті є так звана система Поліванова, створена у 1917 році російським мовознавцем Євгеном Полівановим. Вона тривалий час використовувалася в радянській та пострадянській традиції для відтворення японських слів кирилицею. За «поліванівкою», наприклад, しょう записується як сё, хоча сучасна українська фонетична передача — шьо. Таким чином, «поліванівка» орієнтована на «знакову», а не на «звукову» точність.
Оскільки ми — видавництво, яке спеціалізується на перекладах японської манґи українською, вибір підходу для нас має особливе значення. Від цього залежить, як наші читачі сприйматимуть імена персонажів, назви місць та культурні терміни.
Ми вирішили запитати думку нашої провідної перекладачки, Наталії Коробченко, яка має п’ятирічний досвід роботи з японською мовою.
Інтерв’ю з перекладачкою видавництва Manga Media
— Розкажіть трохи про свій досвід у перекладах з японської. Як ви почали цю справу?
— Перші переклади доводилося робити для IT-компаній на замовлення. На тому етапі мій рівень японської навряд чи можна було назвати пристойним, але знань уже вистачало, щоб перекладати як з японської, так і на японську. Звісно в мене були друзі-японці, які вичитували мій текст і щось підправляли з точки зору більш натурального звучання, але в цілому, з роботою я справлялася.
2022 року, після повномасштабного вторгнення, японські телеканали почали шукати українців, які мали достатній рівень знань мови, щоб перекладати новини з української та російської на японську. Так і почалася моя основна карʼєра перекладачки. Ми працювали по 16-20 годин на телеканалах, перекладаючи, як письмово, так і надаючи послуги послідовного перекладу під час інтервʼю.
Невдовзі почали надходити й інші замовлення. Наприклад, мені довелося працювати над великим географічним словником, бути перекладачкою на перемовинах тощо. Серед інших надійшла й пропозиція перекласти манґу. Так почався мій шлях літературного перекладу.
— Що вам найбільше подобається в процесі перекладу манґи? Чи є якісь особливі моменти, які роблять цю роботу цікавою?
— Адаптація. Одна справа просто перекласти текст дослівно, зовсім інша — пропрацювати слова і вислови так, щоб адаптувати текст під українського читача, зберігши японську атмосферу. Іноді на розбір якоїсь фрази я витрачаю три-чотири години, передивляюся всі наявні словники й доступні сайти. Кілька разів доводилося радитися з японцями щодо сенсів, які були вкладені у фразу.
Японська розмовна мова має свої особливості. Під час спілкування японці часто пропускають предмет розмови (підмет) і доводиться тільки здогадуватися, про кого чи що саме йдеться в конкретній фразі. Іноді доводиться перечитувати весь розділ манґи, щоб здогадатися, про що ж мова в тому реченні, що викликало труднощі.
Я взагалі дуже фанатію від нагоди поринути в переклад, мене захоплює структура японської мови і змога передати її тонкощі українською. Особливо радію, коли можу дібрати влучне слово чи вислів для відтворення підтексту, прихованого значення тощо.
Для мене процес перекладу — це щось споріднене з пригодою, де ти буквально стаєш найголовнішим героєм. Ну і, звісно, додає наснаги сам момент усвідомлення того, що ти знайомишся з історією найпершим. Це як зазирнути за лаштунки театру до того моменту, коли актори вийдуть до публіки, як побувати на репетиції.
Іще я дійшла висновку, що перекладач — він теж письменник. Бо фактично, ти маєш написати історію з нуля, дібрати слова, прикрасити її так, щоб читати було захопливо. Переказати рідною мовою історію, яка була написана кимось. Все-таки від якості перекладу неабияк залежить, матиме манґа успіх у читачів чи ні.
Проте найособливіший момент — це побачити манґу, перекладену тобою, на полицях книгарень. Ці почуття, які охоплюють такої миті, словами не передати.
— Чи маєте ви улюблені тайтли серед тих, над якими працювали? Можливо, є якась серія, що залишила особливий слід?
— З-поміж чотирьох тайтлів, які я перекладала, найулюбленішими лишаються «Рекомендації щодо відпустки скромного дворянина». Попри те що мова оригіналу в цьому тайтлі найпростіша, але робота над ним потребувала вдумливості, уваги, зусиль і часу. Є улюблені манґи, які, на жаль, не видані в Україні. Мрію, наприклад, колись перекласти Ніхея Цутому «Країна ляльок» (人形の国).
Сподіваюся, що ця моя мрія здійсниться. Ще вабить переклад Айдзави Ай «Нана», бо це безсмертна класика, з якої колись почалася моя любов до манґи. Іще один тайтл, до роботи над українським виданням якого охоче долучилася би, — це «Королівська битва» Коушуна Такамі.
— Яка ваша думка щодо поточної дискусії навколо переходу від «поліванівки» до інших принципів перекладу? Як це впливає на якість перекладу?
— Поліванівку не сприймала ще відтоді, як тільки-но почала вивчати японську. Дуже добре памʼятаю, коли підійшла до японця спитати де «Сінкансен», а він дивився на мене, як на марсіанку, не розуміючи, що я від нього хочу. Оці всі «сусі», «хатіко», «гейся» — воно все настільки неприродне, що мені в цілому не дуже зрозуміло, навіщо вдаватися до транслітерації, якщо вона аж так видозмінює слова.
Так, насправді, японці не говорять і «шинкансен» чи «суши». Бо в японській мові все-таки є редукція дзвінких та шиплячих, з помʼякшенням. Але все-таки «суші» чи «хачіко» куди ближчі за вимовою порівняно з «поліванівкою». І тому я дуже серджусь на видавництва, які досі її використовують. Фонетичний принцип відтворення іншомовних слів визнаний численними науковцями як більш природний, прогресивний та історично притаманний українській мові. Цьому принципу надають перевагу не тільки під час перекладу з японської, а й з багатьох інших мов.
Прикладом, хто би впізнав у Вілліамі Шакеспеарі (William Shakespeare) Вільяма Шекспіра, якби ми почали відтворювати англійські слова шляхом транслітерації.
Використання «поліванівки», як на мене, отупляє текст, робить його нежиттєздатним, важким до усвідомлення та сприйняття. Ба більше, такий підхід — це неповага до японської мови.
Бо «поліванівка» надмірно змінює оригінальне звучання. Це мені нагадує, знаєте, самовивищування росіян: «а мнє так удобна». Ніби всі мають робити лише так, як зручно їм.
Я памʼятаю свою роботу над великим географічним словником, де треба було перекласти всі географічні назви з японської українською. Мануал займав 25 сторінок, з найтоншими поясненнями, що можна робити, що ні, на що звертати увагу. Навіть літери «і», «й» та «ї» треба було розставити на свої місця залежно від того, в якому типу складу вони знаходились. Були слова на кшталт «Кайраку-ен» і «Сейсуї-джі». В обох назвах присутня єдина типова японська «і», але читається вона по-різному і українською відтворюється теж по-різному. І це тільки дещиця з-поміж тих нюансів, з якими стикається перекладач з японської.
На сьогодні, я вже розклала в своїй голові це все по поличках і дію більш інтуітивно, але навіть той факт, що японці створили оцей мануал правильного відтворення японських назв українською, говорить про те, що вони теж не надто підтримують «поліванівку».
— Чи є у вас якісь аргументи на користь або проти кожної із систем? Що важливо враховувати при виборі варіанту написання?
— Я вважаю, що система, якою користується людина, показує, якою мовою вона вчила японську. Якщо йдеться про переклад книжок видавництвами — то вибір системи перекладу говорить переважно про позицію конкретного видавництва.
Переконана, що почавши робити переклади книжок з японської, варто, все ж таки опиратися на свої традиції (а принципи фонетичного відтворення іншомовних слів застосовувався українцями не одне століття), а також зважати на побажання японців (чи інших народів, з мови яких ми перекладаємо), і не йти шляхом «в СРСР завжди так робили».
Тим паче що не все, що було в СРСР, було на користь українцям (переважно ні!). А ярим прихильникам «поліванівки» раджу подумати над таким: чи дратує вас, коли пишуть Kiev, а не Kyiv латиницею. До речі, з приводу написання назви української столиці японською: японці змінили класичне «Kiefu» на «Ki:u», що за звучанням значно ближче до української вимови. Це їхній маленький вияв поваги до нас. Тож і ми маємо їх поважати.
— Як ви бачите майбутнє перекладів японської манґи українською мовою? Чи є якісь тенденції, які вас надихають?
— Я бачу, що в нас досі немає єдиної системи. Кожне видавництво відштовхується від позиції або власної, або перекладача, з яким вони працюють. Мені вкрай некомфортно бачити «новояз», особливо, коли йдеться про переклад звуків чи жестів. Так, японська мова багата на ономатопею (слова, які передають звуки, події чи явища). Так, українська мова такої кількості відповідників не має. Але ж можна використовувати дієслова чи прикметники, а не вигадувати новотвори, які важко зрозуміти. Безперечно, нам треба працювати над єдиною системою адаптації, щоб японський суп рамен не перетворювався подекуди на мівіну.
Але безперечно, тішить те, що манґу перекладають — і відомі тайтли, і не дуже, і новинки, і відвертий раритет.
Хочеться, щоб видавництва Японії йшли більш охоче на контакт і легше продавали ліцензії.
Вважаю за потрібне похвалити українських перекладачів, які працюють з японською. Наші люди працюють правильно й гарно, не дописують те, чого нема, не ліплять дивні фрази, яких немає в оригіналі (цим неабияк грішив наш східний недо-сусід). Я впевнена, українці можуть показати суперякість! І це надихає.
Сподіваюся, що у моєму доробку буде не 4 тайтли, а значно більше.
Нам є куди рости, нам є куди розвиватися, нам є з чим працювати.
Але навіть зараз — вибір української манґи настільки різноманітний, що це відчувається як справжнє відродження української мови.
Збережемо дух оригіналу
Як видавництво, ми підтримуємо розвиток україномовного перекладу, який найточніше передає дух і стиль оригіналу, враховуючи при цьому особливості української фонетики. Ми переконані, що дискусія про переваги фонетичного способу відтворення іншомовних слів в українській мові та транслітерацію — це ще один крок до вдосконалення мовних стандартів і адаптації японських текстів для українських читачів.
